Є етап роботи зі ШІ, через який проходять майже всі. Ви виявляєте, що модель може дати корисну першу чернетку, відповісти на запитання краще за пошуковик або за секунди переказати документ. Ви вбудовуєте її у свій робочий процес. Ви працюєте швидше. Це працює.
Ми теж пройшли цей етап — і швидко натрапили на те, до чого він не готує.
Проблема контенту
YouTube-канал випускав контент про Agile. По одному відео на день. А контент про Agile має особливу трудність: майже будь-який ШІ навчений на корпусі, який розуміє Agile глибоко хибно.
Проблема не в тому, що моделі некомпетентні. Проблема — у навчальних даних. Десятиліттями писалися книжки, блоги та посібники із сертифікації про «Agile-методології» — сам цей вислів суперечливий, адже Agile — це мислення, а не методологія. Ці тексти докладні, численні та впевнено хибні щодо того, чим Agile є насправді. І моделі увібрали все це.
Тому використовувати ШІ для текстів про Agile означало постійно пливти проти течії всього, чого моделі були навчені. Попросіть чернетку про цінності Agile — і отримаєте щось структуроване, гладке й ледь помітно зміщене: Agile подається як набір практик, які треба впровадити, а не як спосіб думати про комплексну роботу (комплексну — у кеневіновському сенсі: емерджентну, з причинно-наслідковими зв’язками, видимими лише ретроспективно).
Кожен результат вимагав курування. Кожну чернетку доводилося читати, звіряючи зі справжньою тезою: важливе саме Agile-мислення, а практики існують, щоб його підтримувати, — не навпаки.
Що виявило курування
Саме тут копіпаст-підхід почав показувати свої справжні межі.
Копіпаст-робота зі ШІ — це естафета, у якій ви завжди естафетна паличка. Ви берете результат однієї моделі, оцінюєте, правите, передаєте наступній, і так по колу. Для простих завдань естафета швидка, а результати прийнятні. Для комплексних завдань — тих, де відповідь неочевидна, де важлива рамка, де вбудовані припущення моделі треба активно виправляти, — естафета сама стає роботою.
Тягар курування зростав у міру того, як контент ставав точнішим. Щоб пояснити різницю між Agile-як-мисленням і Agile-як-приписом, потрібно втримувати ясну позицію проти дуже великої протилежної ваги в навчальних даних. Доводилося заперечувати впевненим налаштуванням моделі за замовчуванням, пояснювати, чому звична рамка хибна, і потім спрямовувати результат до чогось точнішого.
З часом сталося дещо цікаве. Моделі вчилися — усередині розмови, після того як позицію пояснено, а заперечення почуто, модель могла змінитися. Claude міг утримувати розрізнення, щойно розумів, чому воно важливе. ChatGPT міг переформулювати, щойно розумів аргумент.
І іноді моделі заперечували самі, що теж було корисно. Добре обґрунтоване заперечення моделі змушувало сформулювати позицію ясніше. Виклик відточував мислення.
Межа підходу
Межею була не спроможність. Межею була структура.
Кожне осяяння, що виникало в одній розмові, доводилося вручну переносити в наступну. Кожну поправку до налаштувань моделі за замовчуванням доводилося встановлювати заново. Спільне розуміння, що складалося за добру сесію, не зберігалося — його доводилося відбудовувати.
А естафета між моделями — що давала помітно кращий результат, ніж будь-яка з них окремо, — ішла через одну людину. Кожне повідомлення передавалося вручну. Кожен синтез відбувався в одній голові.
Це і був момент, коли копіпаст перестав бути достатнім. Не тому, що він перестав працювати, а тому, що задумане нами переросло те, що він міг витримати. Почало проступати питання: який вигляд має структура, коли естафета більше не ручна?
Коментарі 0